- Ніколи не бачив такої маси циганів!

- Ніколи не бачив такої маси людей з наплічниками! – обмінялись пасажири враженнями, сідаючи в поїзд. Команду знайшов у вагоні одразу, навіть більше, одразу зав’язався контакт на рівні спілкування. Слава богу, психологічний клімат був максимально сприятливим впродовж всього ходу – пощастило Віталіку ))

Попередня розвідка – і складено маршрут по Хусту. Весело було шукати табличку на будинку, де проживав Шухевич – познайомились з усіма поглядами місцевого населення. Цікаво вони розмовляють )) Півгодини – ми вже за Хустом. Швидко взяли КП1 – дали копняка під зад Кальциферам – більше їх і не бачили ))

Йдучи по с. Липецька Поляна надумали дістати молока, але, видно, село таке багате, що ніхто тут корів не тримає. Перетинаємось з командами. На виході з села послухали місцевого, який посилає нас на своє «направо» замість нашого «прямо». І чого не довіряти мапі з компасом?.. Вдруге вирішуємо ломитись в лоб хребта. На підйомі прокладаємо дорогу – стежки ж не знайшли! На КП4 вийшли «зі спини». Сфотографувались перед дорожнім хрестом, погрались в істориків, пораділи за 13-ий запис у суддів і пішли далі. За г. Водиця стаємо на ночівлю 2. Води поблизу немає – Назар і я  тару в руки і вперед на пошуки. Весна суха – довелось глибоко падати.

Хребет Палений Грунь дійсно палений. Від ГЕС повів команду вгору потічком, явно не стежка, але за азимутом. Досі незручно перед учасниками команди, що завів в таку ж… (штибу «закарпатський жереп»). І все ж на хр. Бовцарський Верх вилізли. Перетнулись з командою «в шльопанцях». До водосховища вирішили падати лінією електропередачі (на мапі не позначена). Ото назбирали землі, камінців; хто в шортах пообпікався кропивою, пообдирав ожиною і т.д.

Охоронець на дамбі (з місцевих) дав слушну пораду: з двох стежок в напрямі г. Топаз вибрали північнішу. За першим підйомом на хребет ночівля 3. Знову пошуки води (стає традицією – Назар і я). Нарешті помили ноги ))

Віталік вже втягнувся в похідний режим, пускаємо його вперед. Орест – відмінний замикаючий – був хорошою психологічною підтримкою для нього. Назар, Уляна рвали, як дурні. Філін і я підтримували один одного в орієнтуванні.

4 день – найповільніший – проблеми з коліном. Зате нескладно з орієнтуванням. На КП10 приємний сюрприз – шостий запис у суддів. Погрались у краєзнавців, поповнили запаси води, відпровадили травмованого Ореста. Далі – неповний склад з таким же бойовим духом. Вдало траверснули г. Стреминіс. Пройшли озерце талої води. З вершини КП11 намітили куди то нам далі… і вниз… засніженими північними схилами…

Передні, задні гори в жерепі, в снігу, з масою звірячих слідів (ой, і змагальників теж)). Знову стикаємось з командою (цього разу «Радивилів»), разом виблукали на правильний напрям. Цікава г. Верх Чорної Ріки. Початок колишнього чехословацького кордону. З’являється тимчасове моральне виснаження (в мене). Попаді, Паренке, Грофа (19:25) вже по накату. Ночувати немає сенсу, вирішуємо брати фініш. Ліхтарики дістаємо після спуску маркованим серпантином біля колиби. Під г. Кінь Грофецький траверсуюча стежка явно давно не ходжена – густо поросла молодняком. В ніч, коли видно тільки ближні дерева, під легкий дощ, то не дуже круто.

Хвала наполегливості капітана – вивів нас. А далі вздовж річок вниз… до фінішу… нічними Карпатами… під зоряним небом… щоб прийти сьомими…

Юрій Курант