"Западєнци" без особливих труднощів і вмовлянь збирав Андрій, який став капітаном команди, і в команду потрапило аж четверо дівчат, що обіцяло зробити мандри веселими. В цілому нас було семеро, стартували ми сьомими, і, скажу забігаючи наперед, ми пройшли сім контрольних пунктів. Шкода, що це не значить, що в загальному заліку ми будемо сьомими (:

Зранку 1 травня в Хусті на Замковій горі метушня, команди бігають у пошуках води, нових учасників команд, проводу змагу, і ще бозна чого. І вже ближче до обіду інтсрукції, настанови для капітанів, плюс жеребкування. Ого! Андрій дістає сімку із беретки, і ми біжимо ділитися приємною новиною із рештою команди.
Старт і перший день змагу нам дався складнувато, адже адаптація справа зовсім не миттєва. І до того ж в команді були дівчата із Києва, а там знаєте які проблеми із  повітрям. За ті півдня, які були відведені у перший день ми взяли перше КП - гору Товсту - і побігли далі, аби знайти місце для ночівлі біля води. Добираємося до привітної галявини вже затемна, і знаходимо там на стоянці ще кілька команд, одна з яких ділиться із нами своїм вогнищем.

Наступного дня у Софії (вона найстарша у нашій команді) був день народження, а у нашого капітана (власне, брата Софії (; ) був для неї сюрприз невеличкий. Ми прокинулися  на 15 хвилин раніше за решту, аби... надути повітряні  кульки (: Так Софія і ходила по горам - із кульками на наплечнику (=

Другий день мусив стати для нас кращим, адже адаптація мала б дійти до свого логічного завершення, але... друге КП ми шукали дуже довго, і ходячи незрозумілими дорогами і  стежками зайшли бозна-куди. Власне не ми одні, бо в тому ж таки лісі блукало ще кілька команд. Нам пощастило, і ми зустріли місцевих, які нам чудово показали де ми саме (коли вони тицьнули на карту, ми зрозуміли що промазали на кілька кілометрів), і як нам дійти до нашого КП. Ми красно подякували і побігли назад... Через годинки дві ми знайшли оте КП, яке було добряче заховане в кущиках... Швидко фотографуємося і рухаємося далі, маючи на меті дійти перед настанням ночі до Липецької Поляни, де було третє КП. Крутий спуск вниз - велике навантаження на ноги. Знову просимо поради у у місцевих, і розуміємо що нині ми не встигнемо... Шукаємо підходящу місцину для ночівлі, вечеряємо, їмо шоколадні цукерки біля ватри, вітаємо Софію ще раз і ще раз, і спати.

Третій день став знаковим для нашої команди. У Липецькій Поляні зійшов Кирило, якому було дуже важко йти через мозолі на ногах. Це дозволило решті команди йти трохи швидше, і за весь день ми взяли цілих 3 КП, серед яких було одне суддівське. Там нас сповістили, що ми йдемо 27-і але нас то не розчарувало а навпаки насмішило і розважило.

Через крутий підйом нагору, але все ж це краще ніж тим самим спуском йти вниз. Нагорі, де був маркер СГ10, відкривалися неймовірні краєвиди... ми це сприйняли наче нагороду за важкий день. Далі швиденько вниз, до води... Коли спускалися побачили із Андрієм косулю, що злякано тікала від шести чудовиськ із величезними горбами, себто нас.

Ночівля "шестеро в одному наметі", ранок і веселий початок четвертого дня. Замість того, щоб піднятися на хребет, звідки легко можна було потрапити на інший, який нам і був потрібен, ми пішли лісом, чи то траверсом чи то як... Зрештою вийшли на гору Коритище, втративши півдня. Полонини, полонини... Помахали ми ручкою Міжгір'ю, і побігли шукати шосте КП на горі Скала. Оце знайшли ми його, сидимо в тіньочку, відпочиваємо, аж дивимося - наздоганяє нас команда якась. Ога, так то ж рівненські! Вітаємося, обмінюємося враженнями, фотографуємося і залишаємо їх біля маркера на відпочинок (:  А далі нас обігнала ще одна команда, що йшла поза конкурсом на двійку...

Потім був вкрай важкий спуск до села, де розміщена ГЕС. Власне цей спуск страшенно зіпсував настрій, і ми вирішили того дня вже нікуди не йти, тобто восьме капе, водосховище на р. Теребля залишити на завтра. Після тривалої розмови, виявилося, що двум учасникам команди через день треба бути в Ужгороді... це вбило остаточно, і ми вирішили зійти з маршруту.
Прикро, але ...

Особливо прикро було нашому капітану, адже він вже третій рік поспіль не доходить фінішу на Стежками Героїв.
І хтозна як би пройшов вечір і ранок, якби ми не були пластунами (: Ми собі влаштували "пір на весь мір", і поїли майже всі наші пожитки, отак сидячи попри ватру (=

Хочеться подякувати організаторам за вдало підібраний маршрут, команді за ентузіазм, Оксані Олаг за веселий настрій протягом цих днів, а особливо всім тим, хто був духовно й віртуально поруч з нами. А ще Андрію Буднику, за... не скажу за що (;

Насправді, ці змагання лише форма. Одяг. Головне - гори і гурт, з яким шануєш гори. Саме шануєш , а не підкорюєш, адже гори підкорити неможливо...

Щоб вольними лишались гори,
 Хоч хтось в цім світі не скорився

Артем Кузнєцов