23 листопада 2013 р.

Юрій Пеленський. Долиною Опору і Стрия

Від редакції. Ще перед Другою Світовою Війною бл. п. Є. Ю. Пеленський написав обширну статтю на тему: «Долиною Опору і Стрия», як туристичний провідник, тому що вона дуже цікава і вичерпно описує частини бойківської верховини та її мешканців.

Загальна частина

1. ГЕОЛОГІЯ. Пракарпати повстали вже наприкінці камяновугільного періоду. Властиві – ж Карпати (флішева смуга) повстали щойно в третиннім періоді (конець оліґоценської й міоценської епохи). Є це типові складкові (фалдові) гори, добре розчленовані. Горотворчі рухи йшли з півдня на північ, цілі складки насувалися одні на другі. Високий Бескид (від Лупківського проваду до Мізунки, цебто обіймає доріччя Стрия й Опору) складається з двох полос: північної флішевої (пісковик, ямненський при березі й маґурський внутрі й лупак) та південної з вульканічними гніздами (Вигорлят: ріоліти, трахити, андезити і бальзати). Пісковик лежить грубими шарами й є твердіший за інші, тому часто виступає як нага скала, особливо в пн. полосі. Бубнище – Урич. – Гори йдуть повздовжними пасмами з півн.заходу на південний схід, доходять до 1300 м. Межа між пн. і пд. полосами йде менш-більш нинішнім кордоном. Кромі цього можна в північній полосі відрізнити ще три менші: це на самій півночі низькі гори (800-900) менш-більш від Любінець до Синевідська а потім високі (1200-1400) до Тухлі, далі знова низькі (900-1000) аж до кордону. – Більші ріки цебто Опір і частинно Стрий пливуть поперечними долинами, дуже живописними в цих місцях, де прориваються крізь високий гірський вал. З великих висот падуть униз стрімкі, вкриті лісом узбіччя аж до самої ріки, що шумить і клекотить прориваючись повз велике каменюччя у рвучкій течії. – З геолоґічного боку цікава глибока долина Стрия, своїми дивними закрутами вказує що ці гори були колись лише легко похвильованою рівниною.

2. ПІДСОННЯ гір  рівномірніше, як на долах. Різниця між температурою зими й літа менша. Пори року тут спізнені: весна холодна й пізна, літо ніколи не є дуже тепле, зате осінь доволі тепла, теж найбільші морози в зимі приходять з великим припізненням. Все ж зима триває біля 5 місяців, весна й осінь дощеві, хоч іноді буває тоді прегарна погода. На верхах і північ узбіччя лежить сніг до кінця травня. На полонинах нема літа й осені, лише тримісячна чудова весна (червень-серпень).
Щоденна різниця температури доволі висока: полудне гаряче, вечером і ранком холодно, в ночі студенно, навіть у літі, особливо над раном. На самих хребтах і верхах вічно віє сильний, холодний вітер. Дуже тепла є долина Стрия (Крушельниця).
Опадів багато (понад 1000 мм річно), погода непевна й химерна. Щоправда дощ часто міняється з погодою, іноді й 6-8 разів денно, все ж дощ такий є великою перепоною для прогульців, бо вже від самої роси перемакає обува і одіж. – В ночі паде сильна роса, що остає до 8-9 год. ранку.

3. РІСТНЯ. В долинах річок, де розкинуті села, можна стрінути ріллю, де росте дещо скарловатілий овес і бульба (крумплі) – основа бойківської поживи. В городах ярини майже нема, також садів. – Оподалік від хат розкинуті царинки, вище ліс.
Пралісів, цебто лісів неткнутих сокирою, уже нема. Є проте старі ліси, де смереки доходять до 50 м висоти. Ліс при долині мішаний, на вищих кряжах росте всуміш бук, ялиця і смерека. Під горішньою границею ліса значна перевага бука. Чим вище, тим дерева менші, в висоті 1000 м бучина скарловатіла (приземні корчі), а то й никне цілком. Друга лісова смуга, гущавники в В. Бескиді недорозвинена: є це дрібна вільха, перемішана тут і там з ялівцем, жереп (Pinus Pumilio) лише на східніх окраїнах Бескиду. Жереп це чатинний кущ, рід сосни, що довгим, покорченим гіллям стелиться по землі.
Третя полоса, що займає майже всі хребти й верхи й у високих шарах перемішана з лісом  це полонини, буйні, цвітисті гірські луки (менш-більш від 1000 м над морем в гору). Ростуть тут трави, що скоро розвиваються, тверді, бо відпорні на холод, буйні квіти, далі афиняк (черниці) та камінки (червоні ягоди, подібні до черниць, терпкаво-солодкі). Найчастіше породи гірських квітів це ґранатові свічурники (Gentiana) жовті липкі шавлії (Salvia glutinosa), темнорожеві верблянки (Epilobium) що покривають нераз цілі узбіччя, долини потоків і зруби, теж гарні жовті скусівники (Arnica). Масово ростуть щавії, черемиця, зазулиці, жовті наперсники, на мокляках вовнянки (Rumex, Veretrum, Orchis, Digitalis, Erophorum). – На зрубах лісів ростуть густі корчі малин і драпаків та суниці.

4. ЗВІРНЯ. У селах, а ще більше на полонинах держать верховинці чимало худоби й цілі отари овець.
З диких звірят багато живе в Карпатах таких, яких немає вже на долах.У Бескиді ще трапляються – хоч і рідко – дикі коти й рисі, живе тут у недоступних вертепах кілька медведів (на Кливі, під Зелемінком і Маґуркою), троха вовків та чимало дрібних хижаків. З ростиноїдних є досить оленів, що іноді підходять аж до села, багато серн і диків. В великій кількості завелися тут гризуни: заяці, білки. – Живе в горах велика хижа птиця, якої нема вже на долах: сокіл, далі багато яструбів і кань. В лісі ще нерідко, при збереженні великої тиші, можна побачити великих кураків: орябки, тетереви, рідше в цих сторонах  ґотур. Співочої птиці є багато. – Кільканадцять пород вужів і ящірок, усі – крім жовтохребетної гадюки – нешкідливі. Особливо часто можна стрінути чорного гладуна-веретільника, і салямандру. – В ріках гірська дуже вюнка риба оструг. – Слід вважати, щоб не випити волоса, що живе в потоках. – Усюди безліч комах, на полонинах літають червоно і синьокрилі коники-тарахкавці, прегарні й великі мотилі. Найчастіші: жілібники, буро-ґранатово мінливі мінники, підсрібники (зі споду срібні, як перлова матиця).

5. КРАСА ГІРСЬКОГО КРАЄВИДУ. Своєю маєстатичною величчю викликують гори незатерте вражіння. Перед горами чоловік почувається чимсь дуже малим. За те на верху розширює груди почуття якоїсь надземської свободи, чоловік неначе дістав крила. Зір ширяє кругом на десятки кілометрів нічим необмежений. Скрізь видно гірські хребти мов хвилі на морю: зелені, темно зелені, в далині сині. В іншому боці стеляться сонцем залиті долини змережані срібними лентами річок, або темні провалля. Над цим гарне, темноблакитне небо й сліпуче ясне сонце. На верхах грає буйний вітер, який нище прокидається розлогих лісів.
Не має нічого кращого над гірську ніч. Шум ліса якийсь таємний, заворожений. Сидимо при ватрі, що розсипається кровавим світлом, за нею густа темінь. Лише вдалині червоні цятки. Це вінком довкруги села палять вогні, щоб відігнати диків з піль. Над нами темноґранатне небо, засіяне ясними зірками куди густіше й яснішими чим на долах. В квочці без труду можна нарахувати 11 звізд, мряковини й пятна гір і низів на місяці виступають гостро й читко. Особливо гарно виглядають полонини й ліси залиті синявим світлом місяця. Тут і там засвітить дивним сяєвом порохно.
Не має собі рівні краса гірського заходу й більше сходу сонця, лише що конче треба тоді дивитися з якогось верха. Десь на обрію заясніє окраєчок неба, розливається симфонією красок, стріляє золотими стрілами в гору, заливає рожевим світлом один вершок за другим. Тимчасово ще в низах ніч і голуба мряка. Згодом викочується на небо велике колесо сонця й розсипає жемчугами світло скрізь по траві й листю, вкритим густо росою.
Величава й  грізна краса гірської бурі. Рокотить грім за громом, гомін котиться мов хвиля по горах, помножується в безконечність, паде на нас немов якась важка матерія. Виглядає неначеб безнастанно греміло. Сліпучі леза блискавок протинають небо на великих просторах. Тоді вітер шумить мов скажений, виє, біситься, ламає гилля й цілі дерева. Коли попасти в таку хмару на пять кроків нічого не видно.
Буває так, що на горах сонце, а низом вітер перекочує хмари, рве на кусні розганяє, відслонююючи й заслонюючи вид за видом. Коли по дощі стає погідно, скрізь із лісів підносяться білі повісма хмар прямовісно в гору, фантастичними закрутами. Це гори куряться.
З кожною порою року краєвид міняється. Літню зелень заступає жовта й червона краска осені, що переплетена смугами чатиння дає прекрасні види. А вже в зимі гори прокидаються якоюсь фантастичною країною з казки. Гори засипані снігом, який вітер уложив у химерні бовдури, й дерева, ним окутані, виглядають мов заворожені палати. Зимова краса гір не має собі пари. Дуже гарна теж весна на нищих верхах, коли ще лежить сніг, а поруч цвитуть квіти. Як пригріє сонце, так тепло стає, що можна брати соняшні купелі на снігу, можна легко опалитися (ультрафіолєтові лучі), і треба бути при цьому обережним.

6. АРХЕОЛОГІЯ. В давні часи долини рік не були глибоко в горі заселені. Все ж уже від неоліту долина Опору й Ляториці була знаним шляхом. Однакові кремінні нахідки з цього часу по боках Бескиду потверджують цю думку. Окремі знахідки кремінного знадібя трапилися у Сколім і Славську. Біля Лавочного мали бути скринкові і гроби. В бронзовій добі йшло туди повільне переселення траків із Закарпаття на північ (І. бронз. доба), що згодом значно оживилося (ІІІ. бронз. доба). В долині Ляториці найдено багато бронзових скарбів, а з пізніших часів римські монети (Берестово), що разом зі скарбом з Борині вказують, що туди саме вів торг. шлях (вже в ІІ. бронз. добі). Туди пішли б VI. віку славяни на Закарпаття.

7. ДАВНЄ НАСЕЛЕННЯ. Старовинні історичні джерела згадують про різних мешканців цієї частини Карпат. Геродот про Галіцонів, від Олександра Вел. до Августа мешкали тут Бастарни і їхні сусіди Карпи, яких згадує Птольомей (від них назва гір). Він згадує теж про інших мешканців Карпат: Бессів, Койстобоків, і.і. Догадуються, що деякі племена славян мешкали тут вже І-ІІІ в. Чимале замішання ввели гуни й авари. Заселення славян йшло з пн. на пд. У нинішніх тухольців є деяка домішка волохів, у синевідчан татар. (Бойки називають закарпатських бойків бляхами від слова волохи, валяхи). По волохах і деяких інших племенах остали тут і там назви гір (Маґура, Мути і Пікуй).

8. НАЗВА БОЙКІВ. Згадує її вже византійський цар Костянтин Багрянородний в Х. в. До нині не вирішено остаточно, яке є походження цього слова: від назви кельтійського народу бої, від вола, цебто бояка Bos від слова бити (бій, бойкий в значінню відважний) і врешті четверте від часто вимовлюваного бойе, бойє = так, бігме.
Треба затямити, що бойки, крім молодих, вважають цю назву обидливою. Часто на долах якогось нездару називають: «ти бойку», або «ти бойку синевідський»!
Самі бойки називають себе верховинцями, а т.зв. центральні тухольцями.

9. АНТРОПОЛОГІЯ. Мешканці долини Опору (на з. аж до Сморжого) т. зв. тухольці, або центральні бойки творять окремий антропологічний тип, дуже цікавий, що хоч і в загальному підходять під укр. антропологічний тип, одначе сильно відрізняється від довколичних племен: лемків, північних і полудневих бойків і гуцулів.
Перевага темного волосся нетака велика, як у сусідних племен (69 %, у півн. бойків і лемків 80), що вказувалоб на домішку низового населення, очі здебільшого ясні (53% Укр. тип має темні), ріст високий (1667) мабуть під впливом закарпатських бойків, сильно круглоголові (85), профіль носа рівний з великою домішкою вигнутого, ноги коротші як у укр. типу, проте значно довші чим у сусідних племен.

10. БОЙКІВСЬКИЙ ГОВІР. Найважніші ціхи такі: а зближається в вимові до о, крім мяких і шипучих: пони але шандар. Е зближається до и: вирх, цирков, типир; в приставці де –до а: дащо, а наростку – тель до і: учитіль, приятіль в закінченні іменників – ем до ом: коньом, паничьом, польом. і скрізь високе, в приставці ні – перейшло в и: нихто,ниґде. о назвукове має протетичне в: вовес, волінь (олень). Характеристичний перехід в е в 1 особі множини: будеме, ходиме. Ненаголошене зближається до у, ы широке, и дуже характеристичне по губних і задноязикових бикы.
Поруч нахилу до мягчення шелестівок є тверде – т в закінченнях дієслівних форм: ходит, ходят, ходіт.
В дієслівній є – відміні закінчення 3 особи однини – є перейшло в ат: зам. буває, намагає: буват, намагат.
Деякі голосні недорозвинені: бстругати, бсічи.
В дієсловах и – відміни загинуло евфонічне л по б, в, м: любю, мовю, ломю.
Найбільш характеристичною признакою бойківського говору є багатий словник бойківських слів (відмінних від загальноукраїнських). Дуже часто вживають горі, долі в значінні до гори, в долину).

11. ІСТОРІЯ. Ця частина нашої землі не мала більшого історичного значіння крім того, що туди йшов здавен-давна міґраційний і торговельний шлях. Першу вістку маємо в Лаврентіївському літописі: туди тікав Святослав 1015 р.: «Святополк же окаянний і злий убив Святослава, послав в гори угорськії біжаху єму в Угри». Мало це статися у Святославі. Переходили туди нераз українські війська на Закарпаття й угорські до Галичини, згодом теж татарські загони, 1241, вертав Данило з Угорщини й переночував у манастирі Богоматері в Синевідську. Тут саме утікло багато людей перед татарами, тож і Данило, що був без війська, мусів вернутися.
З княжих часів походять крім згадуваного Синевідська монументальні будівлі: Розгірче, Бубнище, Урич. Давніше вважали їх поганськими святинями, та тепер з великою правдоподібністю можна сказати,що це були наші найдавніші у цих сторонах укріплені манастирі. У буллі 1369 р., згадується замок Вруч, знищений Любартом. Є це мабуть Урич. Верецьке згадується 1263 р. Сколє і Тухлю заснували волохи 1397 р. Збереглася про це грамота Ягайла: «Маючи на увазі вірну службу братів Мика й Іванка, вірних і милих нам волохів, даємо їм власть заложити село в наших лісах, за провалом загально називаним Ворота над рікою Опором і в пустих полях по обох сторонах ріки Опору, а село це по вічні часи має мати назву Сколє». В 2.пол. ХVI. в є вже вздовж Орави на Климець. Описуючи напад татар, що йшли туди 1594 р. Замойський зове цю дорогу «ceteris angustior» (De transitu Tartarorum). Цебто мусіла це бути лише вузька стежка. Це потверджує теж нинішній вигляд гір, особливо б. Межибродів, Колодки і .і. Завдяки цьому можна було робити тут засіки. Чимало назв мають деяке історичне значіння г. Ключ, Воротець, Прислоп, Перехрестце (б. Опірця), Путище, Лавочне (лавка=міст).і.і.
Жива торговля (кіньми й вином) йшла туди від ХІV. в. Її завдячує свій буйний розвиток Стрий.  В ХVІІ- ХVІІІ в. було тут чимало опришківських ватаг, що гуртувалися біля Збуна над джерелами Пяториці. Залога Стрия нераз вибиралася походом на них.
Підчас світової війни тут загналися москалі. Тут був фронт від осені 1914 до весни 1915 р. велися завзяті бої. Приймали в них участь Українські Січові Стрільці, що особливо відзначилися на відтинку г. Маківки, з якої усунули по завзятих боях москалів (в травні 1915) і на г.Ключ. На обох горах є їхні могили. З цього часу є напис УССів на скелі в долині Камінки. На Маківці рік  річно збираються многотисячні маси українськиї прочан підчас панахиди за УСС-ів (перша неділя в серпні).

12. СВЯТОСЛАВОВИЙ ПЕРЕКАЗ звязує з цим князем поодинокі місцевості: Святополк дігнав Святославову дружину на довгій луці над р. Стриєм. Тут відбулася рішаюча боротьба згинуло багато людей. До нині показують у с. Довголуці над потоком недалеко приходства порослу вінком дерев могилу Святослав перебрив у цьому місці через ріку. В часі цього згинуло його 7 синів (с. Семигинів). Свою доньку Парашку післав до замку. Тим часом Святополк зайняв цей замок і спалив. Луну побачив Святослав з гори Парашки й з болем гукнув: «О горить»! Звідсіля назва цього замку: Урич, а гора в честь княжни, що мала бути на ній похована: Парашка. Друга стріча була на місці нинішнього Сколього, де ратники Святополкові скололи дружину Святослава. Самого Святослава дігнав Святополк в місці, де Бутивля зливається з Опором: Там убив його без милосердя, до сьогодні має бути його могила. Оселя зветься Святослав. (Де є могила, нині важко усталити. В пол. ХІХ в. писав Н. Устиянович: «Могила Святослава находиться три чверти милі за місточком Сколє цісарський дорозі на правім березі Опора, стіп величавого Зелеменя, одної з найвищих гір Стрийського округа. Поле теє, по нинішній день Святославє зване, уживається лише на пасовисько, і для того колись хащем цілком заросте, а могилу саму води чим раз більше зносять, так що колись і сліду її не стане». – Нинішній Святослав лежить на лівому березі).

13. ЛІТЕРАТУРА. Перші проявице т. зв. карпато-українське письменство ХVI-XVIII. вв. Поруч церковних книг, між якими цікавіші з літ. боку Учительні Євангелія писані нар. мовою, навіть із  домішкою говору, є Збірники: о. Теодора, поповича з Тухлі (в бібл. Осолінських у Львові, вид. І Франко) з пол. XVIII. в. і переписаний зі старшого Хітарський з Хітару з перед 1743 р. В першім ритмічні проповіді й і., в другім леґенди, повість Олександрія і.і. (видав В. Гнатюк).
З Бескидом сплелась творчість Николи Устияновича, що був кількадесяьь літ парохом Славська (до 1870р.). Чимало його творів звязаних з цими горами, зокрема невикінчена поема Путь на полонину, Могила Святослава,і деякі і. вірші, з повістей Месть верховинця, Страсний четвер і Ніч на Бержаві. Кромі цього опис Скала над Бубнищами ( в «Отечественнім Сбонику» 1854 р.) і низка цікавих дописів із Верховини у «Вістнику» і «Зорі Галицькій». – Багато літ жив у Хітарі парох Йосифович (псевд. Василь Ріленко), перекладчик численних творів Ґете й Шіллєра. Деякі його ориґінальні твори звязані  з Бескидом (печатані в «Зорі» в 90 рр.м.в.).
Часто бував тут і оспівував ці гори І. Франко. Йому належить прекрасний вірш «Зелемін», віршований опис прогульки та м. і «Захар Беркут» істор. тухольська повість. Чимало авторів представило ці околиці в своїх творах. Останньо: Р. Купчинський в повісті: «В зворах Бескиду» 1933.
Син Николи, Корнило Устиянович, відомий маляр ХІХ в. намалював для деяких тутешніх церков низку образів.

14. ГОСПОДАРСЬКІ ВІДНОСИНИ. Ліси в долині Опору належали здебільшого до братів баронів Ґредлів, що мали там для експлуатації кілька вузьких залізниць, низку тартаків (Демня) камінних ломів, фільварки (Дубина), віллі. Сільські громади мало мають лісів крім Коростова, а вже цілком небагато лісів ерекціональних і селянських. Останні відносно більше мають полонин. Роля жидів, що колись дуже визискували бойків дещо змаліла, зокрема відколи заснувалися в більшості сіл кооперативи (в Сколім відділ стрийського Пов. Союзу Кооператив), та проте в торгівлі деревом лише вони являлися посередниками. Вони мають кільканадцять невеличких тартаків більшість віль у літнисках (Гребенів) і склепів. Рівнож торгують худобою. – Цікаві з цього боку синевідчани, що від багатьох літ торгують по численних великих містах овочами. Давніше їздили до Відня, попадали до Парижа, навіть в Альжир, тепер ця торгівля підупала. – Останніми часами зайнялися теж бойки літниськовими справами: піднаймають приїжджим свої хати (самі переносяться часто на ціле літо до стайні), доставляють їм харчів, фірманок. Багатші побудували окремі віллі (Коростів).
Хліборобство великого значіня не має, бо поля мало й слабо родить. Хлібним збіжжям є напів скарловатілий овес, найбільше плекають бульбу. Устиянович згадує про давню тутешню управу землі т.зв. «скалинну»: «Старинні бори, або молодий запуст цілком стинається, відтак, я висхне, палиться, і на цій спалі закопується насіння посеред пнівя мотикою».
Важніше т.зв. полонина господарство. З весною чимало бойків переноситься на полонини до густо розкинутих колиб. Тут випасають отари овець і кроля, косять і сушать сіно. Є це типове пастирське життя, доволі первісне й примітивне в колибі, при загасаючім вогні.
Цілими днями роблять там сіно, або доглядають вівці, доять, роблять бундз і бриндзю. Вся їхня страва: молоко і кукурудзянка, все товариство: вівці, вірний пес і сопівка.
Багато бойків зайнятих при зрубуванні дерев у лісах, доставі й у тартаках, у добрах Ґоедлів, або в дрібних жидівських торгівців деревом. Для останніх возять фірами дерево нераз дуже далеко. Головний шлях: зі Сморжа до Сколього, або до Стрия.

15. ПОБУТ. Матеріяльна культура. На Бойківщині до недавна було високо розвинене ловецтво, одначе здебільша при помочі різних лапок, як сильце, та западництва. Рибальство доволі часто обмежується до річного ловлення риб, які наперед заганяється на відповідне місце більші оструги пробивають острю (рід залізного зубатого гребеня на довгому держаку). З ловецтвом і рибальством звязано чимало народних вірувань, подібно як з вигоном худоби на полонини. Пасік дуже мало, хоча гірський мід найкращий, є деякі в прикордонних селах (Хітар). Хліборобство небагато займає часу, бо поля обмаль. Сади лише в долині Стрия (Крушельниця). Мужчини переважно йдуть на полонини з худобою й косити сіно. Полонинна трава тверда, особливо т. зв. псючка, що нераз аж до очей «скаче». Тому треба часто клепати косу, аж відгомін по горах стелиться. Сіно сушать, обертаючи під вітер, потім складають у стоги, довкруги острівки біля 3 м. високої. На спід кладуть каміння, або гіляки, цілий стіг огороджують оплотом, щоби худоба і серни не дісталися до сіна. Звозять в зимі на санях, або гілляках.
У бойків можна ще стрінути кресало, очевидно, з приводу кризи. Інтересне буває своїм примітивізмом бойківське куховарство: варення кулеші та печення вівсяних, чорних паланиць, що небагато різняться від цих, що їх відкопується в передісторичних гробах. – Доволі часто можна ще стрінути невеличкі водні млини та такіж ступи до втовкання сукна власного виробу. Відносно високо стоїть виправа кожухів.
Широко розвинена є своєрідна техніка стинання дерев, очищування з гілляк і кори, та спускання в діл. Іноді будують до цього довгі мощені деревом ринви т.зв. ризи.
Буденна ноша складається з полотняних, або сукняних штанів, сорочки спущеної поверха штанів на випуск, пояса, і звичайно кожуха: гуні. На голові капелюх замаєний пірям, на ногах онучі і зроблені з одного кусня скіри, легкі постоли. Киптар чи гуня іноді вишивані червоною волічкою. Останніми часами знова поширюються мужеські вишивані сорочки – Більше прикрашений жіночий одяг: вишивані сорочки, спідниці, запаски, крайки, лейбики, на голові хустина, на ногах постоли. В холодну пору суконний чорний або сірий сердак і ногавиці з білого сукна: поколінниці. Цей стрій заникає, а вже великою рідкістю є давний, вишиваний волічкою. Давніше носили бойки довге волосся, навіть заплітали коси, ориґінальна зачіска жінок у Тухольщині. І мужчини і жінки носять чимало прикрас (у свято).
Будівництво. Особливої уваги варті бойківські стилеві барокові церкви, дерев’яні, триквадратні зі сходу на захід, звичайно триверхі, верхи пірамідальні чотирибічні, у верхах мальовничі заломання. Найстарші: одноверха у Сколім ХVІІ в., Тухольці  ХVІІІ в., з осьмибічними верхами, має уже добудовану ґалєрійку, у Рикові ХVІІІ, у Ісаях. Дуже цікава, хоч новіша у Сморжім пол. ХІХ в., у Головецьку ХІХ в.,і нові, але бойківські стилеві є у Коростові ХІХ в., і Ораві ХХ, роботи славного будівничого, бойка Снігура. (Про бойківські церкви є вже згадка в документах 1418 р., де згадуються capellae Rutheno rum, що різнилися від костелів і лемківських ґотицьких церков: capellae ligneae Christianorum cum turri lignea.
Старі бойківські хати, скрізь дерев’яні, мають на усю довжину ґанок під дахом, підпертий наріжними стовпами і середними, що разом творять неначе браму. Повздовжні бервена, одні коротші від других укладаються неначе в орнамент. Хати були здебільшого курні. Дах критий на половину соломою, на половину дерпицями (дошками), дуже високий. – В літі варять на окремих вогнищах, що стоять поруч хати, під дашком. На полонинах і полях під лісом будують колиби, скісний дах, часто заслонений ще з 2 боків, з 4-го отворений (з кори). Перед отвором горить вогонь.
Обстановка хати проста. Нераз вертається як освітлення: вогонь у печі і скипки на припічку (пучина).
Села є потрійного типу: ланцюхові, що тягнуться вздовж долини, більше вуличні є лише великі села, в пн. частині гір, на самім пд. села складаються зі самітних хат скрізь розкинутих по долинах і горах.
Примітивні вироби. Досі вживають до їзди на кони високі деревяні сідла. Дуже цікаві є примітивні вироби, як колиска на полі, зроблена з верети привязаної кінцями до патика й ін. коробки на ягоди, зроблені з кусника кори й прутика й ін. Виявляється в цьому чимала помисловість бойків (всі бойки мудрики цебто підприємчиві). Варто теж питати за старими речами, які іноді ХVIII. в. Тепер у Музею Н.Т.Ш. у Львові).

Суспільна культура. Дуже цікаве й багате в старовинні обряди й пісні є бойківське весілля з усіми переходами від сватання до поправин. Подекуди теж похорон (голосіння). Сліди давних культів пр. вогню збереглися до нині, м. і. у особливий увазі, яку має бойко для печі. Коли валиться хата, ніхто не має відваги повалити печі. (Приказка: Сказавби, та піч у хаті). – Зі щорічних обрядів дуже врочисто обходять, як і скрізь на Україні три врочисті вечері й свята (Різдво, Новий Рік, і Йордан). Великдень, далі св. Юр., Зелені Свята, в літі подекуди св. Івана, особливо святочно Спаса.

Духова культура. У бойків дуже жива віра в надземські сили, в чорта, що може прикидатися різними видами (нечиста сила) і страшить, або шкодить. Є чимало заходів для оборони перед ним. В лісі живуть гарні, хоч і страшні мавки (нявки), в водах русалки, що міняють діти особливо підчас жнив селянкам (та дитина, то відміна; є це теж рід обиди), блуд.
На Бойківщині розвинулося домашнє лікування всякими зелами, що їх вживається при різних замовленнях. Таку силу мають теж деякі рослини. _ Існує заказ їдження ягід і овочів для деяких осіб (до Матки, до Спаса).
Цікаві є способи рахування і значення на палицях (карбування), що збереглися подекуди при роботі на полонинах і лісах (старі).
Врешті слід згадати про багату бойківську усну словесність. Це леґенди, місцеві перекази, звязані малощо не з кожною горою, особливо з часів опришків (Зелемін, Писана, Керниця), казки і байки, сміховинки, численні обрядові пісні: весільні, похоронні голосіння, колядки, і щедрівки. Зі звичайних пісень особливо розвинулися і далі повстають нові, коломийки, які співають майже всі, а вже найбільше дівчата і хлопці. В коломийках співають про всьо.

Народне мистецтво тепер підупадає. На окрему увагу заслугують бойківські церкви (сучасний будівничий Снігур) тут і там різьба в дереві (сволок, стовпи), старі волічкові гладкі вишивки, переважно червоною волічкою, дуже цікаві орнаментикою (тепер переважають нові хрестикові вишивки, занесені спеціяльними виданнями, дуже поширені: Коростів).
Цілком підупало малювання, хоч з давних часів маємо церковні ікони й домашні образи. Тепер пишуть подекуди гарно писанки. Дуже поширена музика, а вже особливо сопівка (два типи: коротка і довга), грають хлопці й парубки, часто старші, в лісі й на полонині. Популярний танок це коломийка, при танцю бойко вівкат коломийки (співає).
Верховинці співають залюбки коломийки. Є це характеристичний протяжний (голосний спів, що має свою особливу мельодію (вівкають), йде далеко горами. З пісень найцікавіші опришківські й рекрутські. Варто теж послухати бойківських лірників, що співають підчас відпусту (славні відпусти, в Гошові с. Болехова стягають безліч бойків) або на торзі (Сморже).
Ось кілька бойківських коломийок про бойків:

Ой, піду я межи гори, там де живуть бойки,
Де музика дрібно грає, скачуть по легойки.
Ой ти бойко і я бойко, і обасми бойки,
Дамо собі поробити ходаки легойки.

Ой, бойківська дівчинойка, бойківська, бойківська,
Червонийка, чепурнийка, сховайся поділька.
А я собі бойка, бойка, тоя си гладойка,
А ти собі гуцулянка, то й зателепанка.

Умер бойко, умер бойко,бойкови дзвонили,
Як ся бойко зірвав з лави здогонили,
Ой упали сніги в горах, бойко ся не журить
Вбує собі ходачата, люльку си закурит.

16. ДОСЛІДНИКИ  БОЙКІВЩИНИ. Наукова література про Бойківщину вже доволі багата, хоча нема ще синтетичних праць. В звязку з загальнішими курсами поодиноких наук, а то й спеціяльно Бойківщиною займалися: Богдан Януш і Я. Пастернак (археологія), Д. Зубицький, Шараневич, Партицький, Грушевський, Томашівський, Ю. Целевич, І.О. Левицький (Історія), Филипчак  (школи), Вовк і Раковський, В. Охримович, Кобринська, І. Свєнціцкий (побут), Свєнціцкий, Лушпинський, В. Січинський, В. Залозецький, М. Драґан (мистецтво), Свєнціцкий, Пачовський, Панкевич, Бирчак і Кміт (мова), С. Рудницький і Кубійович (географія) і чимало чужинців. У їхніх працях найде читач основні відомості про цю цікаву й гарну країну. Про походження назви бойки вели в свойому часі дискусію Верхратський, Партицький і Франко. Останнього слід уважати найбільшим дослідником Бойківщини (історія, фолкльор, мова).
Перед Другою Світ. Війною займалося такими дослідами Т-во «Бойківщина» в Самборі («Літопис Бойківщина», музей) і новоосноване Т-во «Верховина» в Стрию (музей).

Оселі і Дороги.

17.ЗАЛІЗНИЧНИЙ ШЛЯХ СТРИЙ-ЛАВОЧНЕ 72 КМ. Зараз за Стриєм (0 км, 300 м над морем) видно на 3. (6 км.) напливовий горбок р. Стрия, найбільший на цілім Підкарпаттю. (Відсіля тягнеться аж до гір повздовжне горбовиння з обох сторін ріки, що сходить лійкувато під Синевідськом н.) За цим стіжком і є Голобутовом в лісі при доріжці до Уличного (біля моста) добре збережене старе городище (Цею дорогою, через Уличне можна дістатисядо Урича).
Конюхів (9 км. 320 м.н.м). Ліворуч довге (5 км.) с. Гионе, яке зараз під Конюховом зачинається двором і кінчається перед слід.станцією  руйнами замку, хоч і не старого.
Любінці (16 км. 350 м.н.м.) Літнище в дворі. Перші прогульки в гори, особливо до Розгірча, можна теж на Урич. На з. Хромогорб зі слідами замку. Тут зачинається гірський краєвид. Гори ще низькі, з винищеними лісами, високі береги долини Стрия сходяться разом. Особливістю цих сторін скрізь розсіяні пісковикові скали.
Синевідсько нижнє – Бубнище (23 км 370 м.н.м)  Дорога до скель у Бубнищі. За зупинкою коло с. Межиброди гарний пробій Стрия крізь гори, одначе не видний з поїзду що вїжджає через міст на Стриї і прокіп у тунель звідки знова переїздить через міст на Опорі. Всі станції і зупинки в глибину гір є рівночасно літнищами.
Синевідсько вижнє (29 км 395 м.н.м.) лежить у великій долині, цікавій з тектонічного боку (імовірно далі западається) де було теж озерце (сині води). Тут сходяться дві долини: повздовжна Стрия й поперечна Опору. Ліворуч висока гірська стіна, з відслоненими читкими геологічними верствами. Руїни манастиря. Склепи і ресторани Тартак. Прогульки: до Урича, на Парашку. З тартаку «Марія» лісна копійка до Мальмансталю і до с. Зубриці.
Дубина (33 км. 420 м.н.м.) зупинка в гарній долині. Назва від дубів, що саме тут найдалі висунені в гори. Останні в горах фільварки. Прогульки на Ключ і в долину Камінки. Перед Сколєм величавий пробій Опору.
Сколє (38 км. 446 м.н.м.) До 1932 р. повітове місточко, згодом пов. Стрий, лежить у просторій кітловині під Зелеміном. До міста 1 км. В місті багато віль для літників, чимало склепів (торгівля в руках жидів), складниця Пов. Союзу Кооператив у Стриї, ресторани. Кромі нової, мурованої церкви, стара стилева бойківська церковиця з ХVІІ в. Цікаві бойківські типи сходяться тут на ярмарок, який проте не дорівнує ярмаркові в Сморжім, Тартак. Прогульки на Зелемін, Парашку. Бита дорога до Сморжа і Климця. На ринку зупинка автобусів до Сморжа. На станції візники (фіярки).
Гребенів (46 км. 508 м.н.м.) важне літнище, де кромі жидівських віль є чимало українських (Стахова Воля, Зелемінь, п. Сторнюкової), кільканадцять склепів і ресторанів, склеп Маслосоюзу. На станції візники. Добра купіль в Опорі. Прогульки на Зелемін.
Зелемянка (49 км. 508 м.н.м.), зупинка, важне літнище, зокрема кілька віль Шматерів (Шматерівка) положених в дуже живописній околиці над водопадом. Сильні лічниці джерела: купелі солянково йодовобромові (ревматизм, боді суставів, жін. недуги, чахотка, желези).
Тухля (53 км. 539 м.н.м.) Перед станцією вакаційна оселя залізнодорожних, (зупинка) в селі кілька віль. У церків (мурована) образи Корнила Устияновича. Прогульки на Маківку і Маґуру. Дуже добрі лещетарські терени.
Рожанка (59 км. 574 м.н.м.) прегарна долина, в якій далеко село, зупинка, прогулька на Високий Верх. Оселя для молоді Т-ва «Учительська Громада» в Тернополі.
Славсько (63 км. 593 м.н.м.) декілька віль, у церкві образи К. Устияновича. Ресторан. Прогульки на Тростян і Писану Керницю. Знамениті лещетарські шляхи одні з найкращих в Європі (на Тростян, Зелений Верх – Могилу – Плішки, Високий Верх через Плай. Оселя Українського Лещетарського Т-ва (1 км. на пд. від церкви) чинна цілий рік,(дешеві нічліги). В селі високо розвинене лещетарство (Філія Лещ. Т-ва). Щороку в зимі уладжує Лещ. Т-во краєві лещетарські змагання в бігах і скоках.
Лавочне (72 км.663 м.н.м.). Митна комора. Дві церкви, одна стилева стара з високими вежами. Торгівля деревом. Кілька склепів, ресторан. далі можна їхати лише за пашпортом, або за дозволом на прогульки в туристичну полосу (зі Староства). Залізний шлях підноситься сильно в гору, двічі минає Опір на віядуктах (240 м. довгий і 32 м. високий, другий 160 м. дов. і 26 вис.) зупиняється у Бескиді, звідкіля в’їздить у тунель (1847 м. довгий), що кінчається вже за кордоном. Хто має граничну посвідку може їхати до першох станції на Закарпатті і дешеве добре вино перевозити не вільно!)

18. ДОРОГИ. З давен-давна йшов долиною Опору шлях на Закарпаття. Нині йде туди бита дорога зі Стрия на пд. через села: Дуліби, Конюхів (тут двічі перервана рікою, треба обїздити), Гирне, Любінці (дорога до Розгірча), Стинаву (дорога до Урьового, Урича й Тустанович), Синевідсько ниж. (пробій Стрия), Синевідсько виж. (дорога на о.), Дубину, Демня д., (пробій Опору), м. Сколє, Демня г., Святослав (тут бита дорога на з.,) Гребенів, Зелемянку, Тухлю (дорога на з. до Головецька і Плавня і на с. до Либохори), зал. зупинка Рожанка (дорога на пд. до с. Рожанки) Славсько (на пд. до Волосянки і Ялинковатого), скручує на пд-з до Тарнавки і Лавочного (70 км). До Святослава добрий битий гостинець, далі гірший. Міст на Стрию б. Синевідська в., кілька мостів на Опорі.
Синевідсько в. – Рибник (31 км.). Дорога на з.йде весь час гарною долиною р. Стрия дуже теплою (Крушельниця – найтепліша місцевість), декілька мостів. Туди таж вузька залізниця. По дорозі села: купелева місцевість Корчин (5 км) ділиться на К. рустикальний і К. щляхоцький, подібно як Крушельниця 9 км., місцевості, де живе бойківська дрібна шляхта (Корчинські і Крушельницькі). З обох сіл вихід на Парашку. Доріжка  на пн. скручує до Ямельниці, живописного села серед скель і лісів. Підгородці 17 км., як назва вказує, лежали під давнім городом Уричем (4 км. на пн.), Соліт 12 км., Довге 27 км., Рибник 31 км., Звідсіля дорога на пд. глибину гір до Майдану, звідки до Мальманстану 10 км (туди теж колійка), або до Зубриці 12 км. Головна дорога йде далі через петлю Стрия: Лікоть до Кропивника н. (звідси до Стебника) і далі понад р. Стрий до Явори  60 км. (від Рибника 29 км.) і Турки 68 км. (заліз. станція).
Сколє – Сморже 40 км. Автобус відїздить з Ринку в Сколім по приїзді поїзду зі Стрия. У Демні великий тартак, Святослав 5 км., де розходяться дороги (до Гребенова на пд.) на з. Коростів 7 км. літнище, що постійно розбудовується, багато бойківських віль. Туди йде колійка. За Коростовом дорога йде прегарним лісом, через Гуту до Козьови 17 км. В Гуті була давно копальня залізної руди (верхом дорога до Головецька 5 км.) і Орави 22,5 км., тут уже менше лісів. Звідси на пн.-з. дорога долиною або рівнобіжно полониною (гарні види на Сморже) до Завадки і Яблонова п. Стриєм (б. 18 км.). За Оравою гарними закрутами доходить до Тухольки (30 км. почта). Тут розходиться гостинець: через Климець 11 км. (почта) до границі (15 км.) на пд. с. йде дорога до Хітару 4 км. і далі до джерела р. Стрия 12 км. Головний на з. через нім. кольонії Аннаберґ і Філіцієнталь до Сморжа (б. 40 км.). Велике ярмаркове село, почта, автобус до Сколього. – В цій околиці скрізь гори невисокі, лісів мало, багато доріг. Зі Сморжого через Матків і Гусне нижче дорога на Пікуй (біля 22 км.).
Тухля-Хітар. Ця дорога має куди менше значіння для прогульок. За Тухлею переходить через Опір і скручує на з. Долиною Головчанки, попід Кливу (де скручує доріжка до с. Грабівця і на г. Маківку) і Маківку до Головецька 7 км. (звідсіля найвигідніша дорога на Маківку і Плішку). Далі села: Риків 11,5 км., Плавє 15 км., Кальне 19 км. і Хітар 22 км. Прогулька на г. Бердо 1199 на з. від села (кілька стежок) Плай 1157, джерела Стрий (7 км.) і Явірник вел. 1123 (на границі).
Інші дороги більшого значіння не мають.

19. ЛІСНІ КОЛІЙКИ, всі приватні. Найбільша йде з тартаку «Марія» в Синевідську в. (зупинка біля станції) долиною Стрия. В одному місці неначе над пропастю над самим берегом ріки, аж до Рибника, де скручує на пд. в глибину гір до Мальмансталю і Зубриці. Виїжджає. майже що дня раненько (5-7 г.), вертає вечером. Доступна для прогульківців за попереднім зголошенням і невеличкою оплатою. Прогульки: на Парашку (висідати в Крушельниці), до Урича (висідати в Підгородцях) на Відногу (висідати в Мальмансталю).
З Демні йде поза Коростів долиною вел. і мал. Бутивлі. Для прогульківців тяжко доступна, крім неділь коли відбувається за Коростовом фестин (їде тоді після полудня й вертає вечером).
Інші колійки без значіння, а то й нечинні (в долині Зелемянки). Автобус їздить між Сколем і Сморжем.

20. ПІДВОДИ можна дістати в кожному селі у селян. Всі описані дороги доступні для колового руху, хоч місцеві гірські дороги (крім битих) повні вистаючого каміння, для непривичних до такої їзди – дошкульні. Т. зв. Фіякри в Сколім і Гребенові (постій при зал. станції).
На гори можна виїхати на коні, наймають бойки.

21. ВОДНІ ШЛЯХИ. Для плавби, навіть каяками, Опір непридатний. За те ненайгірший Стрий уже від Турки (зал. стація на шляху Самбір-Сянки). В околицях Турки можна купити дешево (8-12 зол.) плітку цебто дарабу построєну з довгих тонких ялиць. Пліткою або каяком можна переплисти цілу мальовничу поздовжну долину Стрия аж поза Синевідсько виж., де Стрий приймає Опір і звертає на пн. до м. Стрия і Жидачева, за яким вливається до Дністра. До Стрия ніде нема більших глибин, крім одного місця (під скельним берегом перед самим Синевідськом виж.), скрізь пересічна глибина ½-11/2 м. Перешкодою, яку проте не так важко побороти, є шипоти, цебто місця більшого спаду, де вода скоро спливає так, що каміння доходить під саму поверхню. В кількох місцях треба уважати, щоб не розбитися об камінюки, що вистають з води. Назагал вода пливе доволі рівно, особливо до Синевідська. Найкраще плисти по дощі, тоді нема шипотів. По більших дощах вода підноситься понад позем 1 м. і більше, пливе рвійко й стає небезпечна для цих, що не вміють дуже добре плавати.

22. ЛЕЩАТАРСЬКІ ШЛЯХИ. Є це в переважному тіж, що подані як тури прогульок: Парашка з усіми сполученими верхами, Києвець до Острого Верха і далі над Гребеновом, з Тухлі Шалашише або з Плішки (підхід з Головецька) через Тростян аж на Вел. Явірник (на кордоні). Є це найкращі тури, особливо Тростян належить до найліпших лещатних піль у Європі завдяки своїм лагідним спадам і великим полонинам. Легкий підхід зі Славсько, можна теж з Тухлі або Лавочного. По другім боці Славська дві дороги через Ільсу й Буковець до Мал. Явірника (на кордоні) або з другого боку Волосянки з Кичерки через Плай і Вис. Верх до Чорної Репи. На сході рівнобіжно до Опору йде великий шлях зі Зелеміна (підхід зі Сколього дещо гірший, бо лісистий) або з Гребенова аж до Чорної Репи. Підхід або зїзд можливий на який небудь верх цієї дороги: з Гребенова, Тухлі і Либогори через Кіндрат на Матагів, з Тухлі або Либогори на лісисту Татарівку на Секуль, або зі Славська туди ж. Короткі прогульки, особливо для початкуючих, у Тухлі на гори Путище (832) і далі на Яворище (919), або на пд. горбки Стремениж (739) і Жалини (785), у Славську довільні місця на Тростяні (1234), скрізь лагідні, лише під самим верхом стрімкіші, на Ільсу й ін.

Руїни замків і манастирів

23. ЗАМКИ новішого походження особливо з XVIII. в. та руїни, є в с. Хромогорбі (3 км. на зах. від Любінець), новіший замок, тепер теж у руїнах у Гирнім (3,5 км. на північ). Двір построєний у Семигинові. Мур розібрав пізніший власник на будову домів у Стриї. Нині належить до поміщика Баранського, замешкалий.

24. РОЗГІРЧЕ. (5 км.). Зі станції Любінці гостинцем на південь (0.5 км.), далі дорогою, що скручує на схід, переходить через р. Стрий (міст), йде гарними лугами, а далі скручує на пд. уже перед селом звертає на з. якраз при двірському саді. Стежечка просто веде до скель, що розложилися під узбіччям гори. Вони не дуже великі, всеж таки добре збереглися викуті комори у двох поверхах, з вікнами, сходами і ґанками. Імовірно був тут манастир, можливо що Василіянський, про який згадує ще опис візитації церков з XVIII в.

25. БУБНИЩЕ. З Розгірча прямо від скель веде плай на хребти Граничне й Гадинову, звідкіля можна дійти до скель в Бубнищі. – Вигідніша дорога з зал. зупинки Синевідсько нижнє-Бубнище (11 км.) через міст на Стрию і село Тишівницю, де скрізь видно чимало малих скель, долиною горі потоком до млина. Тут дорога скручує на з. до с. Побука, на пд. до с. Труханова (на г. Ключ) і на сх. дещо під гору, лісом до скель, що звуться ще Бовдами (Болдами). Є їх кільканадцять у лісі. Найвища, стрімка виглядає мов башта і є цілком недоступна. Дві осередні скелі творять цікаву групу величавого укріплення, що не має собі нічого рівного в цих сторонах. На пд. скелю ведуть ступені. В східній викуті три великі печери. У провалі між цими скелями дороблені сходи ведуть на «поверх». Збереглися тут останки мурованого склепіння над чимсь у роді сіней, і викута глибока яма на подобу керниці. Ступені ведуть на саму гору, через пропасть, над якою завішена каменюка. Скрізь тут викуті рівчаки, в які були вкладені бревена, що на них щойно далі будувалося деревяні стіни й дах. Перед скелями майдан з добре збереженими слідами валу й рову з пн. і з. З боку капличка. – Джерело з пд. сх. боку скель в долині.
Прогулька до Бубнищ доволі легка, навіть для старших і дітвори. Можна теж підїхати колійкою, або візком з Болехова (на лінії Стрий – Станиславів). Гірська дорога зі Сколього через г. Ключ і с. Труханів важча.

26. УРИЧ. З зал. дороги Стрий – Лавочне ведуть два шляхи гірським хребтом і дорогою. Перший (30 км.), з Любінець битою дорогою, скрут на з. дорогою до Стинави ниж. за селом перед самим млином виходить плай на г. Комарницьке  685 м. лісом, звідсіля незалісненим хребтом на пн.- з. через Погар 719 м., Спічинів 822 і Діл 715 м., звідси сходимо на пн.- з. прямо до скель, що є з пн. боку села, недалеко церкви. Увесь час гарні види: праворуч кітловина величезного села Урьове, ліворуч близькі верхи, часом долина Стрия і хребет Парашки. – Вигідніший, хоч не такий гарний шлях (24 км) зі Синевідська виж. гостинцем або колійкою долиною Стрия на з. до Підгородець. Тут скручуємо на пн. і переходимо ціле седо Урич. – Найвигідніше зі зал. станції Борислав (віднога лінії Стрий – Самбір) гостинцем до Східниці (скрізь нафтові терени), можна очевидно фірою а звідси доріжка лісом (8 км). Можна теж іти верхом через Тустановичі, Поповеську гору і Тюховий Діл (912 м, найвища тут гора з гарним видом на пн. на долину Дністра і пд. гори: Парашку). Особливо гарно виглядає з деяких тутешніх гір Борислав в ночі. – На цей Т. Діл веде теж дорога з Трускавця долиною Воротища.
1 км. від села на пн. над потоком лежать три скельні гнізда. Західнє у лісі, мало видне, середуще і східнє розділені лише проваллям. У останнім кілька самітних скель, у середущім дві скелі й наїжений хребет. Тут видні останки давного замку, чи манастиря, вбудованого в ці скелі, в деяких скелях великі викуті вглиблення. На сер. скелю можна лише з трудом вийти (при помочі рук), на інші хіба при линві.

Хребет Парашки.

27. ПАРАШКА (1217). Зі Синевідська в (16 км.) через Корчин і долиною Великої  Річки , за четвертим мостом плай на захід в гору на Діл (904). Можна теж вийти на Діл з другого боку з с. Крушельниці. Звідсіля хребтом на пд.- з. перед верхом Парашки доволі стрімко. – Зі Сколього: на з. скручує дорога за мостом над тором, хребтом через Корчанку  (значена), обходить деякі верхи. – Найвигідніша дорога з Коростова (до Коростова гостинцем зі Сколього, або Гребенова). Тут біля перехрестя вузької залізниці з дорогою, (на 5 км.) праворуч (на з.) попри віллю Жалівціва веде поруб аж під сам хребет, лише дуже слабо підноситься в гору. На хребті слід скрутити на ліво (з.) – Парашка найвищий верх цих гір дає прекрасний вид на долину р. Стрия і м. Стрий, Урич і Бубнище та довколичні гори. Долини Опору не видно. – Дещо далі на захід в сідлі з пн. боку джерело.

28. ВІДНОГА (1123). З Парашки веде плай далі на з. до коте 1099, обнижується у сідлі до 905 (вододіл Опору і Стрия) звідси через Кривий Верх 1079, де скручує на пн. виходить на Відногу. Від Кривого Верху старий проруб і вкопані стовпи. На Віднозі подовгаста прямовозігнена полонина. Біля її закруту молодий ялинник, крізь який веде стежка 50 м. до ловецької хатки, де можна переночувати. Перед хаткою гарний вид на лісисту долину, на другому узбіччі видно теж ловецьку хату. Джерело біля хати в пд.- з. напрямі. Веде стежка. З Відноги веде на з. плай (багато ожин) у долину Мальмансталю, звідки можна вернути вузькою залізницею, або дорогою через Майдан і Рибник до Синевідська.

29. ПОГАР (1123). По другому боці Мальмансталю веде виразний Плай на Ділок 970, під верхом ловецька хатка, звідси мощена доріжка зах. узбіччям на Погар. Під верхом вілля й господарські будинки, звичайно замкнені. (Плай далі на пн.-з. до с. Зубриці, звідси дорога до Майдану й Рибника), 800 м. за Погаром плай переходить хребет. Гарна, хоч далека дорога, хребтом веде на пд. спершу лісом до Малої Шибели (1170) і пд.-з. на Високий Верх.

30. ВИСОКИЙ ВЕРХ (1177). Прекрасні види на пн. гори й ліси та пд. густо засіяну селами і поодинокими оселями долину Завадки і на з. р. Стрия. Полонинним хребтом веде плай на пд.- с. (5 км.) де відходить плай на с. на Стару Шибелю. Туди можна зійти до останньої зупинки вузької залізниці й нею на сх. до Коростова. – В напрямі пд.- с. веде далі плай полонинним хребтом через с. Тисовець і г. Магуру (1122) до с. Козьови. Звідси автобус до Сколього.


                                 Околиці Сколього.

31. КЛЮЧ (927 м.). На правому березі Опору в північній полосі гір є це найвищий верх, тому дає гарні види на долину Стрия. В 1915 р. здобули його на москалях по завзятому бої УУС-и. На самім верху їхня могила. Завдяки цьому Ключ став ціллю многих прогульок, а вже ніхто не минає його, якщо вибрався на довшу прогульку й зачав її від Бубнищ. Тоді йде дорога через с. Труханів. До Труханова можна дістатися з Синевідська н. через Тишівницю, гірше із Синевідська в., через с. Побук, бо треба перебристи Опір і перейти верх (494). На сам Ключ веде туди кілька плаїв. Біля Труханова два потоки пливуть у глибшому дещо кориті, відкриваючи верстви гарного, лискучого лупака. Могила УСС-ів лежить на самім хребті, біля верху. Туди веде плай на з. Можна ним вигідно зійти до Демні дол., звідси до Дубини, або Сколього. Одначе краще зійти плаєм, що обходить верх із сх. й веде прямо на південь до млина в долині Лужки, допливу Камінки. Друга стежка веде з Труханова на г. Сукіль 900 м. Коли перейти хребет недалеко від коте 926 на пд. гірське озерце, з якого випливає потік Озера. З с. Сукіля можна вийти через Вершки на Беньки, або зійти в долину потока Сукіля (водопади) до с. Сукіля.

32. ДОЛИНА КАМІНКИ, в яку можна зійти з ключа, або с. Тисова (татарська оселя), до якого веде лісна залізничка з Болехова, належить до найкращих у Бескиді. Дуже живописно пливе потік через великі звори, творить чимало водопадів, що чергуються з порогами і плесами. Над потоком скрізь прегарні скелі і молодий ліс. На одній скелі виритий напис Укр. Січових Стрільців, який хтось – як це видно - хотів затерти. Камінка вливаєтьсядо Опора б. Долішної Демні. Над Опором міст. (До станції Сколього 3 км. до Дубинки 2,5 км).

33. ПРОБІЙ ОПОРУ. Між Сколем і Дол. Дємнею є величавий пробій Опору: Колодка. Тут сходяться два гірські хребти дуже близько до себе. Гостинець іде високо горою, в долині видно залізний шлях і бурхливу течію Опору. Гомінкий шум ріки лунає далеко. Блище Сколього в горі над гостинцем камінні ломи.

34. СВЯТОСЛАВ надається на проходи зі Сколього (4 км.), або з Гребенова. Весь час гостинцем, що веде попри великий гарно уладжений тартак бар. Ґредлів (з другого боку будинки урядників і дирекції, на них величаві кріслаті роги старих оленів), переходить вузьку залізну дорогу, що йде потім поруч, елєктрівня, дуже гарна тама на Опорі, що творить штучне озерце. За Опором шкілка дерев (біля зазначеної на мапі «гамерні», де виробляють коси). Останки линвової залізниці, що вела з близької гори понад гостинець (насипаний горбок). У Святославі великі камяні ломи (розсаджують в один день в тижні вечером. Гук вибуху подабає на рокіт грому). Тут розходиться гостинець до Коростова та Гребенова.

Від Зелеміну до кордону.

35. Безсумніву найкраща прогулька в цих горах веде хребтами і верхами поперечного пасма, що тягнеться вздовж Опору по сх. боці від Ключа згл. Зелемінуаж поза границю. Великий цей шлях має цю прикмету, що можна часто і без труду зійти до якої небудь місцевості на лінії Сколє – Лавочне й назад вийти. Можна прим. сходити на нічліги.

36. ЗЕЛЕМІН (1167). Замикає з півдня кітловину Сколього. Дорога веде зі Сколього через Демню гор. (тепер названа Ґредльово, Ґредлеве), міст на Опорі, попри шкілку дерев, доволі вигідним, значеним плаєм через верх Синяк 781. Під верхом серпентина, далі полонина (7 км.). Вигідніша й коротша дорога з Гребенова: від моста 3 км на сх. понад потік, далі на пн. в гору лісом, великою полониною, під верхом лінією крізь молодняк і буковим лісом. – З Ключа (гл. 37) можна дістатися через г. Сукіль, з долини Камінки, а радше з Демні  дол. хребтом через Пребічку 819. З верха прегарні види на кітловину Сколього, долину Синевідськай місто Стрий, на сх. хребти Ґорґан, на пд. Гребенів, Тухля, Стог і Пікуй, на зх. Парашка, 1 км. під верхом з пн. с. ловецька хата 100 кроків від хати в долині джерело.

37. КУДРЯВЕЦЬ (1244)10 км. з Зелеміну веде стежка хребтом в пд.-сх. напрямі понад самим осувом гори, що хоч і давний подабає на пропасть. Стежка йде усього пів м. від берега пропасти. На Кудрявці, звідки гарний вид на пн., зачинається вузька полонина, що йде скрізь хребтом. Кругом густі ліси, здебільша букові. На цих полонинах пасеться звичайно ціле літо отара волів, яку треба виминути, бо попасти між них, коли нема близько пастуха, небезпечно. Полониною, а потім лісом в пн. – з., а перед горбом Плоснина (714) на з. є друга стежка до Гребнова 6 км.

38. МУТИ (На Мутах) 1261, 11,5 км. головний плай йде хребтом з Кудрявця на сх. по 1 км. звертає різко на пд. і доходить до Мутів. Тут знова повертає прямо на с. З Мутів в пд.-з. в напряміплай до р. Зелемянки, долиною її до Гребанова 6-7 км.

39. НА БЕНЬКАХ 1233, 13 км. ще раз звертає на пд. до Широкої. Перед самим верхом полонина сильно звужується.

40. ШИРОКА 1267, 14 км. Плай іде луком спершу більше в сх. напрямі до коте 1210, потім більше на пд. З Широкої в пд.-з. полониною, потім лісом плай до р. Зелемянки, де виходить б. Черенища. Дещо вище на цій річці стара клявза (тепер не вживана).

41. ЧОРНА ГОРА 1215, 19 км. Плай доходить туди подекуди вже лісом, що переважає й на Убічі (889) аж до г. Матагів. Подекуди на цих верхах трапляються перші в цих сторонах цикоти, (великі каменюка навалені одні на других), які тут дрібніші й займають тут лише малий простір. По середині між Чорною г. і Матаговом сідло (889), до якого сходить плай (320 м. різниці!).

42. МАТАГІВ 1220, 21,5 км. Тут знова полонина. Звідси в пн.-з. напрямі остання стежка до Гребенова (10 км.).

43. ДАШКОВЕЦЬ 1128, 22,5 км. лежить б. пів км. на захід від головного плаю, тож можна цей верх оминути. Звідсіля стежки до Либохори (3 км.). Плай іде на пд. то полониною, то лісом (завсіди хребтом).

44. БУКОВЕЦЬ 1171, 25 км. і коте 1011, де луком повертає на сх.

45. МАҐУРА (Лисак) 1365, 29 км. найвищий верх в цих горах і найбільш суцільний гірський масив. Широкого виду відсіля не має, бо кругом доволі високі верхи й скрізь переважає ліс. – 1 км. на пд. плай звертає на пд.-з. й іде луком, сильно знижуючись попри Малу Маґуру 963, (звідки на з. через Середницю 954 й Татарівку 1151 плай в долину с. Рожанки й до зал. зупинки цієї назви 10 км.). Головний плай держиться пд. напряму на

46. МЕНЧІЛ (МЕНЧІВ) 1175, 37 км. і

47. ЧИРАК 1283, 42.5 км. Звідси можна зійти на з. бічним хребтом прямо до Рожанки н. 4.5 км. звідки веде плай на Писану Керницю. Головний плай іде через другий Чирак 1251 на

48. ВІЛЬШАНОВЕЦЬ 1034, 45 км. Вже від Чирака подибуються високо, навіть під верхами селянські хати, а тут вони скрізь розкинуті. Що правда, тут верхи нижчі (600-700). Звідсіля можна зійти на Пустий Горб (11 км. на сх., весь покритий цикотами).

49. БАЙТИНА 948, 47 км. Звідсіля пряма дорога аж до кордону 6 км. (коте 1218). на сх. в долині село Сенечів. Вернути можна 1) кордоном до Чорної Репи 1288 і коте 1282, звідси на пн.-з. через Товстий Жолоб 1258 до Лавочного, ев. через Писану Керницю до Славська, або 2) не доходячи до кордону 4 км. за Байтиною скрутити на з.в сідло й далі на пн.-з. через верх Дихтовець 1098, і с. Рожанку до Славська.

                                      Маківка й Тростян.

50. КРЕМІННИЙ 1137. В Гребенові від залізничного мосту на з. веде лісом плай на коте 861 і 983 (Під Кинаркою) на Кремінний (3.5 км.) звідки на пн. 2,5 км. Києвець 1064 над Коростовим (можна зійти до Святослава) на пд. 1,5 км. від хати (коте 810) розходяться три шляхи на пд.-с. в долину р. Кобильцяі гостинця, на пн.-з. до Гути (і Коростова або Козьови) і просто на пд.-з. ґґполониною до Головецька або луком повертає на Яровище (909) і Путище 832 до Тухлі (з Кремінного б. 12 км.).

51. МАКІВКА. Рік-річно, звичайно в першу неділю серпня відбувалося тут поминальне богослужіння на кладбищі Укр. Січових Стрільців, що полягли тут у боях з москалями в травні 1915 р. Могили лежать недалеко верха на пд. стоці. – Дорога з Тухлі на з. понад Головчанку. Перед самою Маківкою розходиться до Грабівця і Головецька. Найкоротша, але найтяща дорога веде прямо відси на верх (краще вже нею вертати). – Дальша зі села Грабівця. – Найвигідніша обходить довкруги гору з п. і з. сторони, і щойно з пд.-з. (через Головецьке) виходить на верх, просто на кладбище. – Лежить там 21 УСС-ів, поруч могила москалів. На горі багато ще воєнних памяток, м. ін. сторчать пні знищеного барабанним вогнем ліса. Чимало розкинутих могил. Менш більш на висоті кладбища йде стежка на схід до ловецької хатки. Плай окружає середнійверх. При нім на пн.-сх. джерело .- Прямо на пд. веде стежка на Присліп 990 (праворуч Манчів 1014) і

52. ТРОСТЯН 1235. Висока, хоч звідусіль легко доступна гора. Окружна дещо дорога веде зі Славська, з поза станції на пн.- з. на Стодолище 764 попід Присліп 895,де звертає на пд.- з. прямо на верх. Зійти можна на пд.- с. через Оршавець 1134 і Погар 889 до Тарнавки, або ще більше на пд.-з. через Кичерку 899 (видний хрест) Голицю 937 і Масьове 845 до Лавочного. – Всі ці дороги прямо ідеальні в зимі для лещатарів. – З Тростяна луком на з. і пн. веде плай на Чертеж 1080 і Плішку 1019 над Головецьким, до якого можна зійти.

                                       Зі Славська в Ґорґани.

53. ІЛЬСА 1066, 5 км.. Від церкви в Славську на пд. входить плай стрімко на хребет попри кладбище на Зелений Верх 985, поляною (джерельце) на пд. Ільса. тут хребет перехрещується на пн.- з. Плішки 1038, 1,5 км. і плай до Тарнавки (3,5 км.), на пд. с. Погар 949 1,5 км. і далі с. Волосянка (3 км.) на пд.-з. через Решітку на Буковець 926, 2,5 км. і Марадиків890 (4 км.), що лежить на плаю, який веде з лавочного хребтом до Волосянки. До Лавочного можна зійти з Буківця на пн.-з. через Ялинки і другий Буковець 890. Все це дуже добрі лещетарські шляхи.

54. ВИСОКИЙ ВЕРХ 1245. З Волосянки понище церкви веде плай через Плішку 1027(4 км). Зі Славська до Волосянки через Ільсу і Погар. Зі Славська веде також просто плай (8 км.) від місця, де впадає п. Славсько до Опору на сх. на Кичерку 845,звідсіля на пд. через Плай 876 (на який можна дістатися зі Славки, спершу йдучи дорогою до Рожанки б. 2 км. і в гору на пд.-с.), Козановець944, і прегарну Писану Керницю, де є холодне джерело біля «писаного» каміння (з ним звязано деякі місцеві перекази, про Довбуша і І.) і потік цієї назви, на В. Верх. Звідсіля прегарний вид на долину Волосянки й Рожанки. З Верху кілька плаїв до Рожанки в., звідки в долішному кінці села попри лісничівку на Вільшановець (4.5 км.). Можна туди дістатися, обходячи долину Рожанки, хребтом на пд. через Полонину й сідло на хребет Дмитрівки й на пн. через Байтину на коте 924 й Вільшановець. з коте на пд.-сх. до хреста й на сх. до долини Мізунки (присілок На Ріці). (Подібна стежка з Вільшанівця). Звідси попри млин на сх. полонинним хребтом до коте 833, далі лісом на

55. ТОМНАЛИК ВЕЛ. 1204 (7 км. з Вільшанівця). Прямо на пн.-с. в долину потока Ялового сходить рівніська стежка (400 м. в низ!) і зараз по другім боці підноситься весь час лісом аж до цикотів на Пустім Г., які обходить з пн.-з.

56. ПУСТИЙ ГОРБ 1314 є найблище положеним верхом від долини Опору на сх. (б. 22 км.), де є більше поле цикотів (б. 1 кв. км.). – Тою самою дорогою поворот, або обійшовши цикоти, по противнім боці від стежки, переходимо б. 100 м. ліса на полонину.

57. КРУГЛА 1345, полонина, а далі стежка лісом веде на пд. до клявзи в долині Ільниці. При дорозі доволі велике озерце. По противнім боці виходить плай (на пд.) на

Городище 1377, звідки лісовим хребтом до сідла (полонина) через Томналик мал. назад на Томналик вел. (можна теж стежкою, що йде північним узбіччям), або на з. на коте 1005 і 958 до присілку на Ріці.

                                   Сморже і Пікуй

58. СМОРЖЕ, велике торговельне село, стягає зі всіх сторін багато бойків, навіть із Закарпаття, на славні ярмарки (що вівтірка, а більші що другий вівторок) рогатою худобою, деревом, сушеними грибами й ін.. Етнографічні типи бойків, особливо старших і жінок, прибраних у кожухи, вишивані волічкою, з довгим волоссям. Дуже живописно виглядають у більших гуртах. В селі стилева церква з пол. XIX в. Тартак. Склепи й ресторани, почта. Зі Сколього веде гостинець. В літі курсує автобус, постій у Сколім на ринку. В торговий день (теж у понеділок) іде туди багато фір. тож можна присістися й так само по ярмарку вернутися.
Між селами Кривка  й Івашківці (на з. від Сморжого) лічничі джерела.

ПІКУЙ (1405) лежить на самій границі. Дорога зі Сморжого через с. Матків, до границі, 4 км. треба йти самим кордоном. На пд. гребенисті скелі, дуже стрімко опадають. З гори в усіх напрямках прекрасні види.




                           ПОЯСНЕННЯ СКОРОЧЕНЬ
                                                              
Б /значить/ біля                              м. в. – минулого віку
                                                        мм - міліметер
в – вік                                              м. і. – між іншим
В – високий                                     нім. - німецький      
вис. – висота                                    п. - потік
г. – гора                                           п. - панство
Демня г. Д горішна                         пд. - південний 
Демня д. Д долішня                         пд. з. – південно-західний
жал. – жалізничий                           пд. с. – південно-східний     
жін.- жіночий                                   пн. - північ     
з – захід                                           пн. з.- північно-західний
зал. – залізничний                           пн. с. – північно- східний
і – інші                                             пол. -половина
к – кілометер                                   пр. - примір       
К – Корчин                                      р. - ріка
кв. – квадратовий                            с. - село      
кв. к. – квадратовий кілометер       сер. - середний
м – метер                                          слід. - слідуючий
м. – місто                                          схід. - східний
м. – минулий                                    т. зв. – так званий  
мал. - малий

Рисунки:
1. Статуя св. Покрови і св. Михаїла с. Брониця п.Дрогобич – від М. Колодій.
2. Церква Успення Пресв. Богородиці – Самбір.
3. Бубнище. Осередня скала.
4. Водопад Камінки.
5. Скільщина.
6. Церква св. Параскевії ХVІІст. с. Олександрівка Хустський район Закарпаття.
7. Стилева церква св.Михаїла з дзвіницею.
8. Церква св. Миколая в с. Гусний, Перечинський район Закарпаття.                                                        


Бойківщина: монографічний збірник матеріялів про Бойківщину
з географії, історії, етнографії і побуту. – Під. ред. М.Утриско.
Український Архів НТШ. – Т. ХХХІV.
 – Філядельфія - Ню Йорк, 1980. – С. 459- 485.